Шишки марихуана OG Kush Курчалой

Але, братишки и сестренки, у меня тут история покруче полотна мумии! Когда-то, братва, я решил попробовать закладки, а именно шишки марихуаны. И это был старт в мой диковинный мир наркотических шалостей, где я стал настоящим крутым рэпером-наркоманом.

Ну и так, дербан я гриндил по информации из дурь магазина, где барыги из реалмаркета дралли. Сделал быстренько дозировку, чтобы потом размяться на Cyberpunk 2077, а то ведь геймплей же на верх крутости, имхо.

Как только собрал компанюху в карман, мамонтка грабанулась принимать меня в свои объятия. Размял я табуретку и начал с удовольствием закуривать кропаль. Пульсарик забавно засвечивался, а лопата заигрывала в ритме наркотического баса. Такой седативный эффект, что казалось, будто в самом центре Киберграда я ощущаю полный контроль и власть.

«Эй, слышь, мэн,» думал я, «я здесь командир, нах! Я – бог Cyberpunk 2077!»

И в этом виртуальном мире я был всесильным. Мое тело стало ощущать каждый пиксель, словно блекджек в клубе толковых ребят. Я шел прямо по сюжету, двигаясь по этим перекрученным улицам, как крутой киборг, который свободно владеет своими движениями.

«Ща-а, мерзопакостная система, сегодня я тут главный герой!» – кричал я в пекулярный микрофон наушников, в котором я чувствовал себя настоящим кибер-магом.

Ставки у меня, парниша, были самые высокие. Я украдкой просто драконил все ешки, что попадались на пути. Был сильно нагружен на экстази, пускал трубку полета и всасывал эйфорию в каждую клеточку своего разбухшего мозга. От этого я бегал куда-то за информацией по миссиям, а где-то вдалеке взрывалась автомобильная ложка.

Моя компаньонка, пухленькая и сексуальная виртуальная бандитка, смотри, круто выглядела. Мы вместе крутили головы этим сумасшедшим Киберградом, устраивая пир на улицах и отстреливаясь от всех, кто решил нам помешать. Она была такой же понапёшечной, как я – две редкие птички в одном гнездышке. Правда, изредка она иногда кидалась вплавь вместе с дельфинами к небу, что вызывало у меня небольшую панику.

А наш братец, наркоман рэпер, всмотрелся в экран и просто сиял счастьем, ведь только виртуальный мир дал ему свободу и могущественные ощущения. Он стал главным героем своего киберпанк приключения, где правила радости писались на стенах его воображения.

Уже на финишной прямой я глотал последние глотки этого сумасшедшего пути. Заболдевший, но счастливый, я конкретно знал одно – я должен был остановиться. Жизнь наркомана-рэпера стала слишком перекрученной, даже для меня, который гонял наркоту, словно ракета. Своим путем через катаклизмы и кибер-матрицы, я осознал, что надо уйти, оставив за спиной этот калейдоскоп сумасшедших эмоций.

Так что, братишки и сестренки, я рассказал вам историю своей посиделки с марихуаной и Cyberpunk 2077. Жизнь, да и наркота, это всего лишь тонкое и хрупкое зеркало, в котором мы видим своих собственных дьяволов.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...